Молодший шкільний вік сприятливий до того,щоб закласти основу для вміння, бажання вчитися.
Формування мотивації навчання в молодшому шкільному віці без перебільшення можна назвати однією із центральних проблем сучасної школи. Її актуальність зумовлена оновленням змісту навчання, постановкою завдань формування в школярів прийомів самостійного набуття знань та пізнавальних інтересів, формування в них активної життєвої позиції.
Мотивація – складне, інтегроване поняття, пов’язане із мотивами, потребами, інтересами. Водночас виявлено, що мотивація навчання – ширше у порівняні з мотивом, пов’язана з успішністю, оцінкою навчальних досягнень, розумовим розвитком школярів, їх ставленням до навчання.
Значне місце в мотивації молодшого школяра посідає оцінка. Безпосередній зв'язок між оцінкою та знаннями встановлюють лише деякі учні. Здебільшого діти запевнюють,що оцінка радує або засмучує їх та їх батьків. Не всі діти розуміють зміст оцінки,але більшість дітей прагнуть працювати на оцінку. У ситуації зіткнення мотивів,коли діти могли обрати – працювати на оцінку або розв’язувати завдання,що вимагає розумової активності,міркування,більшість дітей зазвичай обирають завдання на оцінку.Оцінка виражає й ступінь знань,і громадську думку про того,кому її виставлено,тому діти прагнуть до неї не стільки заради знань,скільки заради збереження й підвищення свого престижу. У зв’язку із цим молодший школяр може використовувати й неприйнятні шляхи для отримання бажаних оцінок,схильний до переоцінювання своїх результатів.
Мотиви спрямовують, організовують пізнання, надають йому особистісного значення. Мотиви, які безпосередньо не пов’язані з діяльністю, але впливають на її успішність, є зовнішніми. До них, наприклад, можна віднести:

• позитивне ставлення дитини до школи;
• допитливість;
• довіру до вчителя;
• прагнення бути дорослим;
• прагнення мати шкільні речі тощо.

Внутрішні мотиви пов’язані безпосередньо із самим процесом учіння, його результатами.
Внутрішня мотивація учіння в молодших школярів нестійка, інтерес виявляється переважно до результату. Вольові зусилля до подолання інтелектуальних труднощів, наполегливість у досягненні навчальної мети молодші учні виявляють залежно від ситуації: цікаве завдання, змагальність, підтримка дорослих, товариша тощо.
Мотиви учіння в кожної дитини - глибоко особистісні, індивідуальні. Зовнішня поведінка учня, його ставлення до школи, товаришів, оцінювання багатьох подій - це все „вершки" від багатьох корінців, що живлять бажання дитини вчитися, долати труднощі.
Якщо надії малюка на радість шкільного життя справджуються, зміцнюється допитливість, виникає інтерес, який і є сильним мотивом учіння. Коли ж мотив, заради якого учень вчиться, змінюється, це принципово позначається і на усій його навчальній діяльності. У малюків, які вступають до школи, відмінності в підготовці разючі: один почав читати ще в 5 років, для іншого - книжка лише іграшка; один нетерпляче чекає першого вересня, а другий - як злякане пташеня, що потрапило в клітку. Як же орієнтуватися у цій різноманітності? Вдумливий учитель користується своїми безвідмовними інструментами - умінням спостерігати, створювати ситуації, що потребують саморегуляції поведінки дитини, спонукають до висловлювань, виявлення своїх почуттів
Існують сприятливі та несприятливі передумови формування в молодших школярів позитивних мотивів учіння. Серед сприятливих переважають:

• позитивне ставлення до школи;
• повна довіра до вчителя, навіть абсолютизація його як людини, що все знає і має велику владу;
• готовність сприймати й наслідувати;
• гостра потреба у нових враженнях;
• природна допитливість.

Водночас відомо, що інтерес до навчання в дітей цього віку вкрай нестійкий, більшість із них не виявляє вольових зусиль до подолання навчальних труднощів. Чимало першокласників тривалий час цікавляться зовнішнім боком шкільного життя, їх хвилює лише новизна статусу школяра; багато дітей з готовністю беруть участь у наслідувальних діях, проте, коли треба щось робити самостійно, чекають підказки вчителя, нервують, тобто вони охоче працюють на уроці лише тоді, коли впевнені в успіху.
Отже, мотиваційна сфера глибоко індивідуальна. Тому в її формуванні треба орієнтуватися не на молодшого школяра взагалі, а на конкретні типи ставлення дітей до навчання, які визначилися саме в цьому класі. Звідси висновок: у навчальному процесі слід використовувати широкий діапазон стимулів, щоб впливати на мотивацію кожного учня

Прийоми діяльності вчителя,які сприяють формуванню мотивації навчання загалом.

• Позитивна атмосфера у школі та класі.
• Включення учня в колективістські форми організації різних видів діяльності.
• Співпраця учня та вчителя.
• Залучення вчителем учнів до оцінної діяльності і формування адекватної самооцінки.
• Зацікавленість викладом матеріалу (цікаві завдання,досліди,факти).
• Незвичайна форма подачі матеріалу,яка викликає подив дітей.
• Емоційність мови вчителя.
• Пізнавальні ігри,ситуації дискусії.
• Аналіз життєвих ситуацій,роз’яснення суспільної та особистісної значущості навчання і ви користування шкільних знань у буденному житті.
• Уміле використання учителем заохочення та догани.
• Укріплення усіх сторін уміння школярів учитись,яке забезпечує засвоєння всіх видів знань та їх використання в нових умовах.
• Самостійне виконання учнем навчальних дій,зокрема і дії самоконтролю.
• Самостійний перехід від одного етапу роботи до іншого.
• Залучення учня до спільної навчальної діяльності.

Реалізація кожної з цих умов вимагає тривалої, узгодженої роботи вчителя, вихователя і батьків. Насамперед, слід відмовитися від спокуси все пояснювати зовнішнім впливом, сподіватися на швидкі зміни в мотивації учіння. Організація навчання, тобто зовнішні умови, опосередковано впливають на мотивацію учіння, яка є глибоко індивідуальною і не може бути негайним наслідком ізольованого використання навіть дуже ефективного засобу (скажімо, дидактичної гри, безбального оцінювання). Особливо сприяє цілеспрямованому формуванню допитливості, активності дитини постановка пізнавальних запитань. У навчальній діяльності для самостійного досягнення результату потрібна особлива зосередженість розумових і вольових зусиль. Це відбувається, коли діяльність учня цілеспрямована, коли він усвідомлює і „приймає” мету, а не йде лише у „фарватері цілі, яку намічає вчитель" .