У кожного з нас – своя школа. Школа дитинства та юності. Без учителів, людей історичного «вчора», не було б і нас, людей історичного «сьогодні». Життя кожної людини пов’язане зі школою. Покоління за поколінням діти вступають до школи, вчаться, закінчують і виходять у світ, а школа, живе далі, гостинно відкриваючи двері іншим.

Історія кожної школи - це не лише історія вчителів, що працюють у ній, а й історія багатьох поколінь, що вийшли зі стін рідної альма-матер і множили її славу своїми досягненнями.

Школа має давню історію. У селищі Кабаннє на початку ХХ століття працювала трирічна народна школа, відкрите в 1867 році земське училище пізніше перепрофілювали у школу, в якій навчалось 90 учнів, що складало 17% дітей шкільного віку. У роки перших п’ятирічок у селищі діяло 2 школи. З кінця 50-х років виникла потреба будівництва нової типової школи. На сесії селищної ради у 1964 році було внесено пропозицію про необхідність будівництва школи. На той час у селищі Кабаннє нараховувалося велика кількість дітей та молодих сімей.

Голова селищної ради Гребінюк Володимир Корнійович та директор школи Кривоніс Павло Степанович вирішують їхати до Москви з клопотанням про будівництво нової школи. В кінці 1965 року, після приїзду із Москви, було виділено земельну ділянку під фундамент для нової школи.

1965 рік – Рубіжанське СМУ-7 під керівництвом інженера будівництва Тєплова  розпочало забудову.

4 листопада 1966 року була відкрита і повністю укомплектована Кабанська школа на чолі якої залишився Кривоніс П.С.

Школа працювала у дві зміни, бо на той час кількість учнів сягала 1000 осіб.

 Осінь 1966 року запам’яталася веселим водограєм із золотавого листя і сонячних променів листопаду, коли нова школа вітала новоселів. З радістю учні переселялися із старих господарських приміщень в нові світлі класи. Будівельники поспішали вчасно завершити роботу. Їм допомагали вчителі, батьки, учні, майже всі жителі селища.

І ось довгоочікувана мить: символічний ключ від школи передано директору Кривоносу Павлу Степановичу. Перших випускників у новій школі було 81 учень в трьох класах 10-а,10-б,10-в (класні керівники ‒ Тамара Макарівна Гадючко, Рудько Віра Дорофіївна, Дригваль Іван Трохимович). 

Директори школи

Кривонос Павло Степанович з 1966-1967рр. – перший директор, який разом із педагогічним колективом працював над становленням школи.

Скоробагатий  Анатолій  Іванович працював директором з 1967 по 1981рр. Він робив все, аби діти та педагоги відчували себе єдиною дружною родиною в тяжкі та складні часи становлення закладу. Вмів дібрати ключик до людських сердець, вмів, як ніхто інший, підтримати, зрозуміти, окрилити і надихнути.

Рабінович  Анатолій Олексійович працював директором один рік, примножував зрілість закладу освітніми надбаннями, моральною атмосферою.

Паршикова Зінаїда Іванівна  працювала директором з 1982 по 1989 рр. Добра, усміхнена, вона знаходить спільну мову з дітьми, які щиро любили її за розуміння, співчуття, з учителями, які поважали її й цінували за душевність, вимогливість, побачили її рішучість і наполегливість. Вона приділяла увагу профорієнтаційній роботі, трудовому вихованню, тому в таборах праці та відпочинку влітку працювали і діти, і вчителі.

З 1989 по 1994рр директором був Чехута Віктор Іванович. Саме йому завдячуємо що біля школи було посаджено 12 ялинок.

У 1994 по 1995 рр. директором працювала Скворцова Людмила Василівна,  яка відзначалася працелюбністю, енергійністю, відповідальністю.

Один директор змінив іншого, але незмінними для всіх були: вимогливість, турбота про школу та її мешканців. Діяльність директора – це своєрідна епоха в житті школи, її історії. Школа для всіх нас назавжди залишається святинею, оселею, звідки починається життєвий шлях. Вона вселяє віру в силу знань, любов до України, повагу до її історії, мови.

Шкільна біографія цього дивного педагога налічує сорок років. З них 21 рік вона присвятила створенню нашої шкільної родини, розпалила вогнище, до якого тягнуться люди, який зігріває, і об'єднує людські душі. До свого професіоналізму йшла багато років, і яких тільки випробувань на цьому довгому шляху не готувало їй неспокійне життя. Брак грошей і надлишок роботи, радість від успіхів учнів, сльози від незаслуженої образи, втома від нескінченної суєти суєт і «друге дихання» від вчасно сказаного доброго слова. Вона завжди в гущі подій, пам'ятає про все і про всіх. Саме особистим рисам керівника має завдячувати наша школа одним із найвищих рейтингів серед загальноосвітніх шкіл районну. Як‒то їй сказали, що працювати на знос не можна. А вона відповіла: «Від роботи стаю щасливою, а щасливі люди не відчувають втоми, в роботі черпають нові сили». Таке  життя директора школи Чекмарьової Лариси Володимирівни.

Почала працювати  в цій школі в ненайкращі часи, заробітню платню не виплачували, в школі розмерзлася система теплопостачання, колектив був  незнайомий. Враховуючи демографічну ситуацію, відсутність належного ресурсного забезпечення закладів освіти, зарубіжний досвід та окремі приклади вітчизняного, директор  створила  модель Красноріченського  освітнього округу.

Чекмарьова Л.В. має Почесний знак «Відмінник народної освіти УРСР» 1991р., Почесну грамоту Кабінету Міністрів України №13445 від 16.08.2007 року, Диплом щорічної Премії Верховної Ради України (Постанова Верховної Ради України 2517-VI від 09.09.2010 року). Займається науково – дослідницькою роботою, вона  - автор 15 публікацій в фаховій освітянській літературі.

Читати далі