Всі попередні роки, міняючи пелюшки, відміряючи порції дитячого харчування, просиджуючи годинами за вивченням цифр і букв, супроводжуючи свою дитину в різні секції, направляючи свого сина чи доньку буквально у всьому і турбуючись, чи все ви робите правильно, Ви напевне, з надією очікували того часу, коли Ваша дитина стане "справжньою людиною”, стосунки з якою стануть Вам нагородою за всі труди.
Та що за потрясіння! Крихітне чудо перетворилося на агресивний клубок протиріч, маленька безтурботна дитина стала Неможливою Впертою Особою – і Вам залишається лише гадати, що ви зробили не так!
Не хвилюйтеся: справа не у ваших помилках. Те, що відбувається абсолютно природньо. Ваші син чи донька здійснюють неминучий перехід від дитинства до зрілості. Це означає, що їм доводиться переживати величезну кількість змін. Інколи ці зміни надто значні і швидкоплинні і з ними не так-то просто впоратися без конфліктів і душевного сум”яття.
Коли дитина була малою і проблеми виникали через невідповідність бажань вашої дитини тому, що ви вважали необхідним для неї, вам було неважко отримувати перемоги. Але зараз, коли ця "маленька дитина” набрала сили і здібності для суперечок і непокори, ви можете виявити, що впоратися з нею стало набагато важче. Виходить так, що все наше мистецтво спілкування і вміння домовлятися із іншими людьми, безпорадні перед обличчям вашого нетовариського і недружелюбно налаштованого або сором‘язливого підлітка.
Про це написано багато наукових книг і популярних статтей. Та звичайно, до кожного з батьків, проблема підліткового віку, підкрадається раптово і є достатньо болючою.
Що важливо пам‘ятати в цей момент:
Ви не одинокі: тисячі батьків переживають подібні проблеми і можливо деякі з них знаходяться поряд з вами (це можуть бути ваші сусіди чи друзі).
Ви можете і не здогадуватися про те, що знаходитеся в такій великій компанії: в нашому суспільстві прийнято, щоб батьки відчували почуття сорому і провини, коли син чи донька пропускають заняття в школі, напиваються, крадуть в сім‘ї гроші, неохайно одягаються чи ще якось погано себе поводять. Тому батьки навіть із друзями не схильні обговорювати провини дітей і пов‘язані з ними переживання.
На питання :”Як діти?” батьки зазвичай розповідають про соціально прийнятне в поведінці дітей, а зовсім не про непокору, сутички, нічні повернення додому, пропуск занять. А коли дитина вкрала чи зробила ще якусь протиправну дію – про це часто не говорять навіть всередині сім‘ї. Для батьків припустити, щоб негативні факти стали відомі іншим людям, все одно, що отримати негативну оцінку. Всі, кого Ви знаєте, відчувають ті ж самі побоювання, тому кожен віддає перевагу мовчанню, переживаючи наодинці почуття самотності і відчаю.
Цей сором – це пастка для всіх – і для батьків, і для підлітків. Оскільки в батьків є іллюзія того, що "у інших нормальні діти”, тобто саме їхні діти найбільш жахливі, а, відповідно, і вони, як батьки недостатньо гарні, якщо виховали таких "неякісних” дітей. У підлітків також є іллюзія щодо "нормальних” дітей, відповідно почуття сорому і провини за власну ненормальність, безпорадність щось змінити, і одночасно бажання, щоб їх приймали і любили такими як вони є. Саме тут виникає намагання зробити "назло” "гарним діткам” та батькам, які їх весь час з кимось порівнюють.
Давайте подумаємо про завдання підліткового віку.
Одне з цих завдань – ідентифікація (визначення) себе у цьому світі, як самостійної, непересічної особистості та сепарація (відокремлення) від батьків. Відокремитися від схожого і улюбленого дуже важко. І це одна із причин демонстрації підлітками своєї несхожості на батьків, пошуку в батьках недоліків…
Ще одна думка – період раннього дитинства пов‘язаний для батьків з періодом очікувань і надій – якою виросте моя дитина! Підлітковий же період – це, так би мовити, зустріч із реальністю – ось він насправді який і наскільки він може не відповідати моїм очікуванням і надіям. Таким чином, і труднощі, і потреба в підтримці є як у батьків, так і у дітей.
Типові проблеми, що виникають у "підліткових "сім‘ях:
У Лєри зовсім немає впевненності в собі. Майже весь час вона проводить в своїй кімнаті, а під час обіду їй надто складно розмовляти з нами.
Денис нічого не хоче робити вдома. Влаштовує гармидер в кімнаті, на кухні, і ніде не збирається прибирати за собою.
Люда зовсім не хоче ходити до школи, за останній рік у неї кілька тижнів пропусків.
Рома жахливо лається. Він називає мене такими словами, які жоден хлопець не наважиться навіть сказати в присутності своєї матері.
Валера і раніше інколи крав у нас гроші. А тепер його затримали за крадіжку в магазині.
Катя майже весь час проводить поза домом, зав‘язала стосунки з хлопцями, які набагато старші від неї; вони не знають, чим зайнятися і цілими днями тиняються вулицями як справжні волоцюги.
Даша весь час хоче бути одна, весь час зачиняється в своїй кімнаті і в неї майже немає друзів. Те, в якому стані її речі і кімната просто неможливе! Це ніби справжній смітник, але ж вона дівчинка і майбутня господиня! Вона нічим не цікавиться, не читає, навчається погано і весь час тільки й робить, що вертиться перед дзеркалом. Скажіть, ну що з неї вийде?
І це всього лише деякі, великі і не дуже, проблеми, пов‘язані із настанням підліткового віку. Те, що зазвичай витікає із цих скарг -"Все, щоб я не робила не дає навіть найменшого результату…", "Мені дуже соромно, що у мене такий син (донька)…", " В нашій сім‘ї так ніхто і ніколи не робив, ми його (її) цьому не вчили…", "Я не була такою".
Всі ці події лякають батьків, оскільки означають для них наступне:
• Я виявився надто поганим батьком;
• Моя дитина не любить мене;
• Люди дізнаються про мою поразку;
• Мій син чи донька стають гіршими з кожним днем, я вирощую справжнє чудовисько;
• Він надто слабкий і чутливий, і я не можу навчити його бути сильним і давати раду своєму життю.
Є цілий перелік засобів, до яких звертаються всі батьки в подібних ситуаціях:
1. Спроби дисциплінувати
Тепер я забороняю тобі весь наступний тиждень виходити на вулицю після школи.
Ти знову зробив це, тому будеш сидіти вдома все літо!
Ось тепер я точно забороняю тобі ходити на твої улюблені тренування!
2. Заохочення
Я дам тобі 20 гривень, якщо на цьому тижні ти не пропустиш жодного шкільного заняття.
Я дозволю тобі піти в похід, якщо ти кожного дня будеш робити уроки.
Я буду давати тобі по 5 гривень за кожне винесене відро.
3. Вимоги та накази.
Ігоре, ти повинен ходити до школи і виконувати домашні завдання. Якщо не будеш цього робити, то не зможеш в майбутньому отримати гарну роботу, таку роботу, яку тобі хочеться мати.
Красти погано, і ти не повинна цього робити.
Не смій так розмовляти з матір‘ю.
4. Розуміння і любов.
Олю, чому ти так робиш? Давай обговоримо це. Я люблю тебе.
Якщо жоден з цих засобів не спрацьовує, у батьків може виникнути відчуття, що щось не так з ними самими:
- Що я роблю не так? Де я допустив помилку?
- Я повинна була приділяти тобі більше часу, коли ти був маленьким.
- Можливо, все відбувається тому, що в тебе є лише я; своїм розлученням я залишила тебе без батька.
Всі ці висловлювання, напевне, об‘єднує одна схожа річ: батьки чогось хочуть від дитини, а вона відмовляється це робити. Батьки відповідають за життя і дії дитини, а вона ні. Батьки намагаються щось зробити. А дитина залишається байдужою до того, що відбувається.
Все здавалося б зрозуміло, лише хотілося б уточнити вік "дитини”. Оскільки, коли цій дитині місяць від народження, або навіть рік, то стратегія поведінки батьків, абсолютно виправдана. Дитина маленька і безпорадна і просто не пристосована до самостійного життя в світі, і тому батьківська відповідальність має бути висока. Але що можна сказати про дітей 12-17 років. Хіба вони такі ж маленькі і безпорадні?
Певно, багато батьків скажуть, що для них їхні діти назавжди залишаться маленькими, і що світ дуже небезпечний, і що те, чого вони прагнуть – це лише вберегти дітей від небезпеки. Це те, чого хочуть батьки для дітей. І зазвичай, у стосунках батьки -дитина присутні два питання: "Чого батьки хочуть від або для дітей” і " Чого діти хочуть для себе від батьків”. Не вистачає ще двох : "Чого батьки хочуть від себе для себе”. "Чого діти хочуть від себе для себе”.
Обов‘язки "гарних батьків”:
Наглядати за тим, щоб мій син чи дочка нормально розвивалися і поводив(поводила) себе певним чином:
Я зобов`язаний(на) дивитися за тим, щоб він чи вона стали чесними, з повагою ставилися до інших, бажали і вміли заробити собі на життя, мали позитивне уявлення про самих себе і вміли використовувати свої потенційні можливості.
Це я зобов`язаний(на) спостерігати за тим, як вони себе поводять на людях, відвідують школу, їдять, слідкують за собою і т. п.
Це я зобов‘язаний керувати моєю дитиною. А вона - дотримуватися моїх вказівок.
Я зобов‘язаний(на) турбуватися про мою дитину, повинен(на) приносити в жертву ради неї все, тому, що її потреби і благополуччя більш важливі, ніж мої власні.
Це мій обов‘язок забезпечувати мою дитину, оберігати її від страждань, неприємностей, помилок і невдач.
Переважна більшість батьків у всьому світі будують свою поведінку на подібних твердженнях. І треба сказати, що ці ідеї діють, і при цьому дають можливість величезній кількості людей, вихованих у відповідності з ними, не лише вижити, але й більш чи менш нормально жити. Якщо вас турбує якась проблема з вашою дитиною, то скоріше всього ви є саме такою дбайливою і добросовісною людиною, яка намагається застосувати деякі із цих ідей у своїй сім‘ї. Ось чому ви змушуєте дитину ходити до школи, вирішуєте, яких друзів він чи вона не мають бачити, перевіряєте, чи є в нього або в неї гроші на сніданок, чи вичещений одяг, причесане волосся і т.д. і т. п. Ніхто не знає, чому ці ідеї в одних випадках спрацьовують, а в інших виявляються недостатньо ефективними.
Можна спробувати зрозуміти, чого їм не вистачає, і яких змін вони потребують, коли стають підлітками.
У відповідності з цими ідеями, кожного разу ваша дитина являє собою всього лише безпомічну істоту, не здатну самостійно жити, і постійно потребує вашого керівництва і контролю. Тут немає навіть згадки про ініціативу і здатність вашої дитини зробити хоча б щось, що заслуговує на увагу, самостійно. Проте, це дуже неправильне і навіть в чомусь принизливе уявлення про вашого сина чи доньку. Окрім цього, ці переконання визначають і вас лише в зв‘язку з поведінкою вашої дитини, а не як людину, яка щось означає і сама по собі. З вами рахуються постільки, поскільки ви є "гарним батьком” чи "гарною матір‘ю”. Те , що ви із себе представляєте, залежить не від того, що ви робите, чи ким ви є, а від того, що робить і ким є ваша дитина. В той же час, те, що представляє собою ваша дитина, залежить не від того, що він чи вона думають або роблять, а від того, наскільки точно він чи вона відповідають вашим очікуванням. Таким чином, кожен із вас визначається лише "через іншого” і не є особистістю, якій властива самоповага і самодостатність.
Чи хочете ви сформувати такі переконання у вашої дитини?
Батько(мати): Я відповідаю за те, що робить моя дитина.
Дитина: Тато(або мама) відповідають за мої дії; я не відповідаю за те, що роблю.
Батько(мати): Він(вона) не може прийняти жодного серйозного рішення.
Дитина: Я не можу прийняти жодного серйозного рішення, краще я взагалі не буду приймати ніяких рішень.
Батько(мати): Він лінивий , нерозумний і безвідповідальний.
Дитина: Я лінивий , нерозумний і безвідповідальний.
Батько(мати): Вона не здатна потурбуватися про себе.
Дитина:Я не здатна потурбуватися про себе.
Батько(мати):Я буду її цінувати і любити лише тоді, коли вона буде робити те, що я їй кажу: відвідувати школу, добре вчитися, слідкувати за собою, бути ввічливою і все виконувати.
Дитина: Мене цінують і люблять лише за те, що я відповідаю бажанням інших людей. Рішення, що я приймаю для самої себе нічого не варті.
Схоже, це не найкраще із того, що б ви хотіли вкласти в голову свого підлітка. Але коли ви самі маєте такі переконання, ви автоматично формуєте подібні у своєї дитини.
Що можна спробувати робити, так це ще у власних думках почати змінювати ставлення до вашої дитини. Коли ви починаєте думати: ”Він лінивий, нездібний і його життя складеться невдало”, зупиніться і подумайте: "У нього багато що не виходить зараз, він губиться і все робить повільно, але він обов‘язково навчиться і з усім впорається, хоча можливо і зовсім іншими способами, ніж я”.
В якомусь сенсі, ми, дорослі, часто обмінюємо у дітей любов на поведінку. Якщо ти "гарно” себе поводиш – я буду тебе любити, якщо ні – то не буду. У таких діях і думках корені дитячого непослуху і протесту. Кому буде приємно, якщо люблять не просто за те, що він є, а лише за те, що він робить, як він вчиться і з якими друзями спілкується.
Але що ж робити, запитаєте ви, якщо він і справді нестерпний – грубий, неохайний, не хоче чути про важливі речі і потім сам же стикається із труднощами і абсолютно нічого не можна йому довести? Якщо ви пам‘ятаєте, на початку буклету, я говорила про співчуття. Це не пусті слова. Ви і справді потребуєте співчуття до себе і до вашої дитини. Тому, що це дійсно непростий період.
Дитина переживає кризу, тому, що досягла віку, в якому їй просто необхідно усвідомити свою автономність і самодостатність. До 10-11 років вона навчається багато чому, але більшість із цього вона засвоює від дорослих. Тепер же їй важко зрозуміти і відчути, що він чи вона – Людина, особистість, яка існує окремо від вас чи від будь-когось іншого, Людина, яка сама дає раду своєму власному життю, не робот, яким весь час хтось керує, і що її дії і їх наслідки, як і все її життя вцілому, залежать перш за все від неї самої. Для досягнення цієї мети, дитина повинна приймати рішення, які б відрізнялися від ваших, просто для того, щоб зрозуміти, чи може він чи вона народжувати власні ідеї.
Внутрішня потреба в цьому формується і проявляється десь між одинадцятим і шістнадцятим роками. І це означає, що дитина дорослішає. А зовсім не те, що він чи вона ненавидить вас чи стає гіршою.
Можливо ви навіть інколи відчуваєте почуття причетності до тих наївних і нелогічних пошуків, за допомогою яких ваш син чи донька роблять спробу знайти своє місце у світі, і відчуття того, наскільки все це людяно, суперечливо, ранимо і беззахисно. Можливо, ви зможете згадати себе у цьому віці і ті наївні і нелогічні дії, які здійснювали ви самі і усвідомити, що не зважаючи на це, ви стали дорослими і відповідальними людьми.
Вас може підтримувати те, що всі діти, які проходять цей період, стають дорослими. І після того, як вони стануть окремими і самостійними людьми, пройшовши через власні помилки і їх наслідки, вони можуть повернутися до вас, стати для вас справжніми друзями і, навіть, здійснити багато чого із ваших ідей і починів.
Все це чудово, скажете ви, але життя насправді небезпечне і що ж може трапитися, коли я дозволю дитині приймати свої власні рішення?
Вона може повертатися пізно, як вона любить, і буде пограбована, згвалтована або навіть убита. Він не знає, як потрібно себе поводити, і потрапить у справжню біду, якщо я не буду його контролювати.
Безумовно, побоювання батьків обгрунтовані. Певно, у світі є небезпеки і дітей (між іншим як і дорослих) кожного дня б‘ють, гвалтують і навіть вбивають. Тим більше підстав для того, щоб прагнути якнайшвидше зробити вашу дитину відповідальною за власну поведінку. Єдиний реальний захист дитини від усіх цих небезпек – це її здоровий глузд і знання, що саме він чи вона сама повинна розпізнавати небезпеку і поводити себе у відповідності з необхідністю. Якщо ж дитина впевнена, що турбуватися із приводу можливих небезпек і приймати пов‘язані з цим будь-які рішення – це прерогатива батьків, то скоріше усього і поводити себе вона буде «вільно і безвідповідально». Адже якщо ви завжди під рукою – підстрахуєте і допоможете, ну хіба що при цьому трохи полаєте. Але ж це не так, і ви не завжди просто фізично можете бути поряд і допомогти. А тоді – це дійсно небезпечно – жити у практично дорослому світі, не відповідаючи за причини і наслідки своїх дій. Таким чином, найкраще, що можна зробити – це дати підлітку зрозуміти, що ви покладаєтеся на його здатність приймати правильні рішення.
Якщо ви очікуєте певного моменту, коли дитина подорослішає і доведе вам свою відповідальність і здатність приймати вірні рішення, то ви можете не дочекатися. Зовсім не обов‘язково люди, дорослішаючи, стають більш самостійними і відповідальними. Напевне, ви самі знаєте тридцяти і сорокарічних людей, які до цього часу так і не взяли на себе відповідальності за своє життя. Людина може навчитися бути відповідальною лише в таких ситуаціях, де вона справді діє сама по собі, відповідає за ситуацію і наслідки прийнятих рішень. Це як вчитися плавати – можна багато розповідати про це на березі, але щоб навчитися – треба спробувати плисти самостійно. Можна багато плавати з кругом або матрасом, але потім, залишившись без нього, виявитися у воді абсолютно безпорадним.
Таким чином, якщо ви будете постійно виконувати роль рятувального круга для своєї дитини, ви ризикуєте стати їй на заваді при розвитку власної сили, за допомогою якої вона зможе давати раду життєвим проблемам, небезпекам, і навіть спокусам.
Найбільш цікаво, що здатність бути достатньо самостійним несподівано проявляється в найбільш "несамостійних” дітей, коли їм по-справжньому довіряють приймати свої рішення або робити щось таке, за що відповідають лише вони. Більш того, це дуже підвищує самооцінку, впевненість у собі і, вцілому, почуття власної цінності.
Якщо вам важко погодитися з ідеєю відмови від контролю над діями вашої дитини, ви можете почати з дрібниць, надавши їй лише ненабагато більше відповідальності, ніж було у неї раніше. Поступово, з кожним кроком, все більше довіряючи вашій дитині, можливо, ви зможете "доручити” їй більшу частину її власного життя.
Ви можете продовжувати опікуватися дитиною, цікавитися нею, але в той же час дуже важливо відмовитися від того, щоб контролювати і направляти кожне із її рішень.
Кажуть, що людина стає по-справжньому дорослою тоді, коли робить те, що їй потрібно, незважаючи на те, що про це її просять її батьки.
Багато людей досягають подібного рівня дорослості до 30 а то й до 40 років. Немає сумніву, що підлітки не є такими дорослими. Вони частіше намагаються "показати свою незалежність” і роблять прямо протилежне тому, що від них вимагається, не усвідомлюючи того, що тим самим лише демонструють свою залежність від батьків.
Просто залежність стає не "позитивною”, а "негативною”. Тобто, якщо тато чи мама вимагає від тебе чогось – зроби навпаки. Те, чого не вистачає: якщо батьки вимагають від тебе чогось, подумай про те, наскільки це буде корисно для тебе і зроби у відповідності з цим. Для того, щоб це з‘явилося необхідно надавати підліткам можливість самостійно приймати рішення і самостійно ж стикатися із наслідками своїх дій.
В якійсь мірі з‘ясування стосунків між підлітками і їх батьками часто-густо відходить від суті справи і перетворюється в боротьбу за незалежність з одного боку, і боротьбу за владу – з іншого. Дитина будь-якими шляхами намагається довести свою незалежність і здатність приймати самостійні рішення, а батьки, знову ж таки, будь-якими способами намагаються зберегти контроль і владу над дитиною та тими подіями, що відбуваються у її житті.
Я гадаю, що тут важливо періодично обговорювати це питання з вашою, уже достатньо дорослою, дитиною.
З одного боку, батькам треба визнати, що вони дійсно не можуть так контролювати і володіти життям дитини, як раніше. Ви навіть можете сказати підлітку, що не намагатимитесь цього робити. Та при цьому велика кількість влади все одно залишається у вас, тому, що ви утримуєте вашу дитину, часто-густо сплачуєте її навчання і відповідаєте за багато-які негативні наслідки її поведінки.
Вам необхідна нова декларація прав і свобод для обох. І як не парадоксально це виглядає, свободи для батьків також мають бути чи не на найпершому місці. Тому, що часто в ”підліткових” сім‘ях саме батьки позбавлені багатьох свобод.
Чи знайомі вам такі висловлювання:
Я за все відповідаю. Я маю піклуватися про дитину і миритися з усім, що трапляється.
Я почну жити своїм самостійним життям, після того, як діти стануть самостійними.
У висловлюваннях дітей відображається те ж саме: батьки зобов‘язані миритися із їх поведінкою. І терпіти все те, що вони витворяють до того часу, доки вони не досягнуть певного віку.
Ось, наприклад, уривок із розмови з 15-річним хлопцем, наведений у книзі Баярдів: «Ваш беспокойный подросток»:
- Хто у вас готує?
- Мама.
- А хто прибирає?
- Мама.
- А хто виносить сміття?
- Мама, а інколи тато.
- Хто змінює білизну і застилає постіль?
- Мама.
- Всі постілі?
- Так.
- Як же так?
- (Знизує плечима.) Це її робота.
- А твоя?
- (Знизує плечима) Я ходжу до школи. А мама не ходить на роботу, так що турбуватися про нас – її обов‘язок.
Ось іще одна мама, що присвятила все своє життя вихованню дочки. Коли донька вже виросла, мама знайшла собі заняття до вподоби і стала регулярно не бувати вдома. Вона стикнулася із контролем і невдоволенням з боку шістнадцятирічної доньки: «Чому це тебе немає вдома, коли я повертаюся зі школи? Ти повинна бути вдома! І що це в тебе за нові інтереси? Це ж просто смішно на старості літ!»
Тому починати самостійне і незалежне життя, схоже, необхідно і дитині, і батькам. Це підготовка до наступного етапу – повного чи часткового залишення дитиною сім‘ї.
Спробуйте згадати, як давно ви робили щось виключно для себе? Хай вас не лякає егоїстичність цих думок, я гадаю, ви нерідко називаєте свого підлітка завершеним егоїстом – спробуйте у нього повчитися цього чудового вміння – прагненню бути незалежним і робити те, що хочеться. Я думаю, що у вас знайдеться багато аргументів, щоб заперечити «Це безвідповідально, егоїстично, по-дитячому, так не можуть робити дорослі люди. Нормальні люди завжди мають кимось опікуватися, про когось турбуватися і т.д.» Я не стану заперечувати, та пропоную просто спробувати. Від однієї чи двох подій, я думаю, нічого кардинольного у вашому житті не трапиться, але задоволення ви обов‘язково отримаєте.
І це головне завдання для батьків: не дивлячись ні на що, починати опікуватися собою і своїм життям, переключити фокус уваги і контролю з життя вашої дитини - на своє власне.
Як не дивно, але дуже скоро, після можливого обурення вашої дитини «Як же так! Ти повинна турбуватися лише про мене, ти до мене байдужа!!» Ви зможете помітити, як зросла повага до Вас і до вашого життя. Це дійсно набагато краще, ніж вимагати чи випрошувати поваги і уваги до себе, просто почати поважати себе і своє життя і турбуватися про себе більше.
Життя складається із різних етапів.
У свій час ви самі воювали за свою незалежність і відстоювали власні права у суперечках з вашими батьками, потім вирішили завести власну дитину і стали дуже відповідальними, бо відповідали не лише за себе, а й за інше, нове життя. Можливо деякі з вас відчули, що з народженням власної дитини в якійсь мірі ваше власне життя закінчилося або відійшло на другий план.
Так ось, тепер, настав час відновлення. Ваша дитина, з кожним роком стає все дорослішою і дорослішою і ви можете повернутися до свого життя, залишивши їй можливості і повноваження будувати своє. І це не про те, щоб кинути її напризволяще, не цікавитися її життям, а просто про те, щоб не брати на себе зайвих обов‘язків і разом з вашою "дорослою-дитиною” шукати, помилятися, робити спроби "підстелити соломку”, падати і розбивати коліна, а потім плакати і замазувати їх зеленькою, закохуватися і розчаровуватися, і взагалі ЖИТИ. | 
