Початок навчання дитини у школі – складний і відповідальний етап у її житті. Початок шкільного навчання кардинальним чином міняє весь його спосіб життя. Змінилося все: його відношення до навколишнього, люди, які його оточують. Якщо раніше він був "центром всесвіту", їм захоплювалася вся сім'я, то тепер він - серед рівних. У житті дитяти з'явилася нова фігура - вчитель. З одного світу, безмежної любові, повного прийняття, він приходить в інший, в якому треба жити, підкоряючись спільним для всіх законам…

Властиві дошкільникам безпечність, безтурботність, занурення в гру змінилися життям, наповненим безліччю вимог, обов'язків і обмежень: тепер дитина повинна щодня ходити в школу, систематично і напружено працювати, дотримуватися режиму дня, підкорятися всіляким нормам і правилам шкільного життя, виконувати вимоги вчителя, займатися на уроці тим, що визначене шкільною програмою, старанно виконувати домашні завдання, добиватися добрих результатів в учбовій роботі і т.д.

Звичайно, пристосування дитини до школи відбувається не одразу. Не один тиждень потрібен для того, щоб призвичаїтися до школи по-справжньому. Це досить тривалий процес, який пов’язаний зі значним напруженням усіх систем організму.Період адаптації може тривати від 2-3 тижнів до 5-6 місяців, в залежності від багатьох факторів: індивідуальних особливостей дитини, характеру стосунків з оточуючими, та рівнем готовності дитини до навчання в школі.

Своє нове положення дитина не завжди добре усвідомлює, але обов'язково відчуває і переживає його: він гордиться тим, що став дорослим, йому приємне його нове положення. Переживання дитиною свого нового соціального статусу пов'язане з появою «внутрішньої позиції школяра». Наявність «внутрішньої позиції школяра» має для першокласника велике значення. Саме вона допомагає маленькому учневі долати мінливості шкільного життя, виконувати нові обов'язки. Це дуже важливо на перших етапах шкільного навчання, коли учбовий матеріал, який потрібно засвоїти дитині, об'єктивно одноманітний і не дуже цікавий.
У підтримці в першокласника «внутрішньої позиції школяра» неоціненна роль належить батькам. Їх серйозне відношення до шкільного життя дитини, увага до його успіхів і невдач, терпіння, обов'язкове заохочення старань і зусиль, емоційна підтримка допомагають першокласникові відчути значущість своєї діяльності, сприяють підвищенню самооцінки дитини, його упевненості в собі.

Щоб пристосуватися до учбової середи, у дитини до моменту його вступу до школи має бути створена позитивна внутрішня мотивація, яка складається з бажання вчитися і розуміння, для чого існує школа і для чого потрібні отримувані в школі знання. Часто діти йдуть в школу із задоволенням, але мотивація для цього у них чисто зовнішня: "Мені куплять новий портфель. Я буду дорослим. У мене будуть книжки в обкладинках, як у брата...".

Природно, на зовнішній мотивації дитя довго протриматися не може, але краще хоч якась мотивація, ніж без неї взагалі. Нажаль, відсоток дітей, які не хочуть йти в школу, зростає. Чому? По-перше, діти часто бачать негативний досвід своїх сестер і братів-школярів. По-друге, їм так набрид дитячий сад (особливо той, який не до душі), що це відчуття вони переносять і на школу. По-третє, дитя просто не готове до школи, бо "не награвся": не було можливості грати, наприклад, тому, що не було дітей-ровесників, а у батьків не було часу для ігор з дитям. Ролеві ігри, необхідні дітям в дошкільному віці, замінювалися комп'ютером або телепередачами. А у дитяти, яке "не награлося", не вироблена довільність - здатність діяти за зразком відповідно до правил. Він психологічно не готовий до школи, йому не вистачає набору знань і навиків, необхідних для адаптації до нових умов. Багаточисельні «можна», не «можна», «треба», «належить», «правильно», «неправильно» лавиною обрушуються на першокласника. Ці правила пов'язані як з організацією самого шкільного життя, так і з включенням дитини в нову для нього учбову діяльність.

Норми і правила деколи йдуть врозріз з безпосередніми бажаннями і спонуками дитини. До цих норм потрібно адаптуватися. Більшість школярів-першокласників достатньо успішно справляються з цим завданням. Здоровий, допитливий, віруючий в себе і уміючий будувати взаємини з іншими людьми малюк без серйозних проблем включається в шкільне життя. Проте початок шкільного навчання є для кожної дитини сильним стресом. Всі діти поряд з відчуттями радості, що переповнюють їх, захвату або здивування з приводу того, що відбувається в школі переживають тривогу, розгубленість, напругу. У першокласників в перші дні (тижні) відвідин школи знижується опірність організму, можуть порушуватися сон, апетит, підвищуватися температура, загострюватися хронічні захворювання. Діти, здавалося б, без приводу вередують, гарячаться, плачуть. Ставши школярем і приступивши до опанування премудрощів учбової діяльності, малюк лише поступово вчиться управляти собою, будувати свою діяльність у відповідності з поставленими цілями і намірами. 

Батьки і вчителі повинні розуміти, що вступ дитини до школи само по собі ще не забезпечує появи цих важливих якостей. Вони потребують спеціального розвитку. І тут необхідно уникати досить поширеного протиріччя: з порогу школи від дитини вимагають того, що лише ще має бути сформоване. 

Перший рік навчання визначає деколи все подальше шкільне життя дитини. У цей період школяр під керівництвом дорослих здійснює надзвичайно важливі кроки в своєму розвитку.