В народну пам’ять глибоко врізалася неоголошена афганська війна, відгомін якої ми відчуваємо й досі. Вона чорним смерчем пронеслася над просторами України.

На цвинтарях України з’явилося понад три тисячі свіжих могил з юними обличчями на фотографіях.

Багато наших воїнів, які виконували свій обов’язок, були нагороджені орденами і медалями. Але найвищою нагородою для тих, хто уцілів, є життя, а для загиблих – пам’ять.

Тому що допоки на Землі існують гарячі точки, допоки порушується біблійна заповідь «Не убий», ми не повинні заспокоюватися. Там, де пролилася кров, виростає ненависть. Де виростає ненависть – сіється смерть.

В цьому році виповнюється 35 років з дня виводу військ з Афганістану.

Потрапив на палаючу афганську землю і наш випускник 1979 року  Валерій Головченко. Мужній воїн всім серцем прийняв її біль, як свій, і до останнього подиху захищав інтереси її багатостраждального народу.

«Немає більшої любові, ніж та, коли положиш душу свою за друзів своїх». Ці слова про нашого героя, його подвиг. Схиляємо ж голову перед світлою пам`яттю  Валерія, він віддав своє життя, увійшов в безсмертя. Посмертно він нагороджений орденом Червоної Зірки.

На території Красноріченської ОТГ проживають ветерани афганської війни ще й донині йдуть у тривожних снах у бій, затуляючи від куль один одного, їм і досі важко повертатися до цих чорних сторінок історії та ще важче вирвати їх, знищити, забути!