Зустріч з однокласниками. Вона повертає нас у ті незабутні роки юності, спогади, які так бережемо у пам’яті. І скільки б років не пройшло, мить зустрічі завжди щемлива і хвилююча. Сльози, посмішки, зойки, здивування, обійми, поцілунки – усе зливалося у єдиний гамір. Сивина посріблила скроні, у словах – виваженість і поміркованість, за плечима – великий життєвий досвід, підростають онуки, а у спогадах – дитинство, безтурботне дитинство.
Фото
Традиційно місце зустрічі – школа. Пройшовши коридорами рідної школи, такими новими і чужими і такими рідними водночас, колишні учні завітали до кабінетів,класів – сучасних, обладнаних. Уважно слухали директора закладу Чекмарьову Л.В., з великою зацікавленістю оглядали експонати музею школи.. А потім були спогади. Спогади про перше кохання, дружбу, симпатії, і взагалі про все незабутнє. По традиції пролунав шкільний дзвінок, який вже не кликав на урок, а заставив затремтіти серце і забитися швидше.
Випускники… Це у школі вони були галасливою зграйкою, а зараз у їх за плечима великий досвід самостійного життя. Зустрічаючись, вдивляючись в обличчя однокласників, прагнуть побачити нові риси. Та ні, так, як було раніше: ті ж ямочки на щоках, та ж посмішка, та ж постава тільки трішки змужніла чи додалось сивини у волосся.
|